Світова спільнота не може більше відвертатися від варварської практики примусових переміщень, до якої вдається Росія щодо українських громадян. Ці дії, що цинічно ігнорують основоположні принципи міжнародного права та гуманності, не мають місця у 21 столітті.
Жорстокий сарказм історії в тому, що в століття безмежних можливостей зв’язку людей розривають на частини, а їхні долі перетворюють на попіл.
Факти про злочин:
- Масштаби. За оцінками ООН, від початку війни понад 16 мільйонів українців були змушені покинути свої домівки, з них понад 2 мільйони були примусово переміщені в Росію.
- Жорстокість. Людей вивозять у фільтраційні табори, де піддають тортурам, допитам і насильницькому поділу сімей.
- Наслідки. Примусові переміщення призводять до гуманітарної катастрофи, руйнують життя людей, порушують їхні права і свободи.
Систематичне переміщення людей з окупованих територій України вглиб Росії є не просто воєнним злочином, а й злочином проти людяності. Розлучаючи сім’ї, руйнуючи життя і піддаючи осіб нестерпним умовам, Росія свідомо заподіює страждання мирним жителям.
Сльози матерів, відчайдушні благання дітей, відірваних від рідних місць, — це не просто трагедія окремих людей, це трагедія всього людства.
Необхідно вжити рішучих міжнародних правових дій, щоб зупинити цей нелюдський акт агресії. Країни світу повинні об’єднати зусилля, щоб притягнути до відповідальності винних у цих злочинах і домогтися припинення примусових переміщень.
Мовчання — це не нейтралітет, це співучасть. Не можна бути байдужим до сліз дітей, до страждань мирних жителів, до нехтування основоположними нормами цивілізованого світу.
