У сучасному глобальному ландшафті дві найгостріші кризи — економічна нерівність і зміна клімату — нерозривно пов’язані між собою, здійснюючи глибокий і багатогранний вплив на права людини. У цій статті досліджується конвергенція цих проблем, спираючись на емпіричні дослідження, реальні події та принципи, закріплені в міжнародному законодавстві з прав людини.
Найбільш вразливі верстви населення несуть на собі основний тягар цієї подвійної кризи. Люди, що живуть у бідності, маргіналізовані спільноти та країни, що розвиваються, непропорційно страждають від спричинених кліматом катастроф, таких як повені, посухи та екстремальні погодні явища. Ці катастрофи часто знищують засоби до існування, призводять до переміщення населення та поглиблюють існуючу соціальну диспропорцію. Дослідження Світового банку показало, що зміна клімату може призвести до того, що до 2030 року ще 100 мільйонів людей опиняться за межею бідності.
Масштаби проблеми економічних нерівностей
За останні десятиліття економічна нерівність, тобто зростаючий розрив між багатими та бідними, різко зросла. Згідно зі Звітом про глобальну диспропорцію у світі за 2022 рік, 10% населення планети отримують 52% світового доходу, тоді як 50% населення, що перебуває в нижній частині, — лише 8,5%. Ця різниця проявляється не лише у зменшенні фінансових можливостей для менш заможних верств населення, але й в обмеженні доступу до охорони здоров’я, освіти та безпеки — основоположних прав людини, визначених Загальною декларацією прав людини.
Між тим вплив зміни клімату посилюється через економічну нерівність. Багаті мають ресурси для адаптації та пом’якшення її наслідків, тоді як бідні залишаються напризволяще. Наприклад, вони можуть не мати доступу до систем раннього попередження, страхування від стихійних лих або фінансових засобів для відновлення свого життя після катастрофи. Це створює замкнене коло, де зміна клімату поглиблює нерівність, а нерівність, своєю чергою, робить громади більш вразливими до кліматичних впливів.
Кліматичні зміни поглиблюють існуючу нерівність, непропорційно впливаючи на найбідніші верстви населення, які несуть найменшу відповідальність за викиди парникових газів, що спричиняють глобальне потепління. Міжурядова група експертів ООН зі зміни клімату (МГЕЗК) підкреслює, що наслідки кліматичних трансформацій, такі як екстремальні погодні явища, підвищення рівня моря та перебої у виробництві продуктів харчування, створюють серйозні ризики для основних прав людини, включаючи доступ до безпечної води, продовольчу безпеку і навіть право на життя.
Від теорії до реальності:
- Африка на південь від Сахари. Попри мінімальний внесок у глобальні викиди вуглецю, країни Африки на південь від Сахари непропорційно страждають від посух і повеней, спричинених кліматичними факторами, що підривають продовольчу безпеку та поглиблюють економічну нерівність. Залежність регіону від сільського господарства як джерела засобів до існування робить його особливо вразливим, ілюструючи прямий зв’язок між кліматичною несправедливістю та економічною нерівністю.
- Малі острівні держави, що розвиваються (МОРД). Такі країни, як Мальдіви та Тувалу, стикаються з екзистенційними загрозами, пов’язаними з підвищенням рівня моря. Економічні наслідки є серйозними, оскільки туризм, основне джерело доходу, занепадає через пошкодження екосистем. На карту поставлено право на економічний розвиток і навіть на збереження територіальної цілісності.
Крім того, забруднення повітря, частково спричинене спалюванням викопного палива, призводить до респіраторних захворювань та інших проблем зі здоров’ям. Зміна клімату загострює ці проблеми, створюючи умови, сприятливі для поширення хвороб.
Рішення та глобальні відповіді
Подолання цих взаємопов’язаних криз вимагає багатогранного підходу. В економічному плані такі заходи, як прогресивне оподаткування, збільшення соціальних видатків і забезпечення загального базового доходу, можуть допомогти перерозподілити багатство і зменшити нерівність. З екологічної точки зору, амбітні кліматичні дії, особливо з боку країн з високим рівнем викидів, мають важливе значення. Це включає в себе дотримання цілей Паризької угоди, інвестиції у відновлювану енергетику та підтримку зусиль зі стійкості до зміни клімату у вразливих країнах.
Реакція міжнародної спільноти, однак, була різною. У той час як деякі країни досягли успіхів у реформуванні політики та впровадженні сталих практик, інші відстають, часто на заваді стають політичні та економічні інтереси. Міжнародне співробітництво має вирішальне значення, як підкреслюється в Цілі сталого розвитку 17, яка закликає до активізації глобального партнерства для вирішення цих глобальних проблем.
