Історія 586

Моя кредитна історія – Дзюбенко Вікторії Анатоліївни,  почалася нещодавно. Моє життя донедавна текло за звичним руслом, окреслюючи плани та надії молодої людини. У 22 роки щойно почавши самостійне життя, я прагнула незалежності, однак низка непередбачених обставин втягнула мене у вир фінансових проблем, які перетворилися на справжнє випробування. Переломним моментом став мій переїзд від батьків. До цього часу саме вони оплачували моє лікування, що було невід’ємною частиною мого життя з 15 років, коли мені поставили діагноз СПКЯ (синдром полікістозних яєчників). Це хронічна проблема жіночого здоров’я, що вимагає постійних медикаментів. Самостійне життя, хоча й давало відчуття свободи, одразу ж поставило перед фінансовими труднощами. Оплачувати лікування стало справжнім викликом. Саме тоді, приблизно у серпні-вересні 2024 року, я зробила свій перший крок до мікрофінансових організацій (МФО). Це був невеликий кредит, близько 5 тисяч гривень. Я тоді тільки пішла на роботу, і мені здавалося, що з новою зарплатою я легко погашу цей борг. Але реальність виявилася жорстокішою: після стажування я отримала дуже скромну заробітну плату, якої не вистачило не лише на погашення кредиту, а й на щомісячні медикаменти. Так почалася низка дій, про які я зараз шкодую: щоб купити ліки та перекрити попередній борг, я змушена була взяти ще один кредит. Це був той самий кредит, що, як я тепер розумію, призвів до ефекту доміно, затягуючи мене в боргову спіраль. Одним із найважчих став кредит у компанії ТОП1. Там була сума близько 20 тисяч гривень, яку потрібно було повернути одразу через 30 днів. Жодної можливості пролонгації чи часткової оплати, лише повне погашення. Це створювало величезний тиск і змушувало шукати нові шляхи для отримання грошей.

З моменту, як я перестала сплачувати кредити у квітні 2025 року, моє життя кардинально змінилося. Звільнення з роботи стало справжнім ударом. Я була розгублена, не знала, як діяти далі, і що робити зі своїми зростаючими боргами. Ця безвихідь призвела до глибокої депресії, яка тривала близько двох місяців. Лише завдяки підтримці рідних я змогла вийти з цього стану. Вони допомогли мені знову повірити у себе та почати шукати вихід.

Хронологія подій від першого кредиту до сьогоднішнього дня — це низка розчарувань. Надії на швидке погашення змінилися усвідомленням, що я загрузла. Останньою краплею стало звільнення з роботи. Це відбулося приблизно у лютому 2025 року, незадовго після того, як я, сподіваючись на кращі перспективи, зареєструвалася як фізична особа-підприємець. Звільнення остаточно позбавило мене можливості виплачувати кредити. Остаточно я перестала їх оплачувати з квітня 2025 року. Коли ситуація стала критичною, я почала спілкуватися з кредиторами. Я чесно пояснювала свою скрутну життєву ситуацію – звільнення з роботи, відсутність коштів, але щире бажання все повернути, як тільки знайду нову роботу. На жаль, на поступки ніхто не йшов. Розмови були вкрай жорсткими. Найбільш обурливими та болючими стали хуліганські дії з боку кредиторів. Вони почали надсилати мої фотографії з паспортом моїм батькам, друзям та знайомим. 

Зараз я відчуваю величезний тягар на серці та совісті. Ніколи в житті я не була в подібній ситуації, і усвідомлення того, що це сталося саме зі мною, є надзвичайно важким. Переді мною стоїть величезна незручність перед батьками, адже я відчуваю, що підвела їхні очікування та виховання. Вони ніколи не вчили мене нести такий тягар.

Мої батьки, на щастя, молоді і ще не пенсіонери. Мама працює вихователем у дитячому садку, а батько – далекобійник, хоча зараз у нього сезонне затишшя, і він тимчасово без роботи. У нас хороші стосунки, проте ми звикли до того, що кожен сам відповідає за своє життя. Наразі ми не допомагаємо один одному фінансово, кожен справляється зі своїми труднощами самостійно. Ця ситуація ще більше підкреслює мою потребу якнайшвидше стати на ноги і відновити фінансову незалежність. Найбільше я хвилююся за своїх батьків, друзів та родину. Кожного дня їм надходять дзвінки, по кілька разів на день, або ж вони отримують мої фотографії з тими самими принизливими підписами. Цей постійний тиск і сором, який лягає на моїх близьких, є для мене найважчим наслідком цієї ситуації. Усвідомлення, що я, у свої 22 роки, ще нічого не нажила — не маю власного майна, лише борги — додає відчуття безпорадності. На даний момент, через складний період мого життя повернулась назад до батьків. Я дуже їм вдячна, за підтримку і турботу, що вони мені надають в цей непростий для мене час. Здоров’я, на жаль, залишається моєю постійною турботою. Діагноз СПКЯ вимагає постійного контролю, регулярної здачі аналізів та купівлі нових препаратів. Це значна стаття витрат, яка, власне, і стала однією з першопричин моїх фінансових проблем.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.