Історія 589

Моя кредитна історія –  Савости Юрія Михайловича видалась складною. Я проживаю у місті Києві, куди був змушений переїхати з окупованого Донецька через збройний конфлікт. У червні того ж року до мене приєдналася моя вагітна дружина (двійнею). Як внутрішньо переміщені особи, ми не мали заощаджень, адже більшість майна залишилася в Донецьку. Народження дітей відбулося передчасно — на 34 тижні, пологи були складними, що вимагало значних витрат на медичну допомогу. Внаслідок цього я був змушений звернутися до кредитних коштів.

Я був єдиним годувальником у родині, адже дружина перебувала в декретній відпустці. Зі зниженням доходів, особливо в періоди втрати роботи та пошуку нової, сума боргових зобов’язань поступово зростала. Незважаючи на труднощі, усі свої зобов’язання я виконував сумлінно і вчасно.

У 2020 році, в період пандемії COVID-19, мене разом із колегами відправили у безоплатну відпустку. Це суттєво вплинуло на наш фінансовий стан і змусило мене знову шукати нову роботу. У вересні 2021 року я переніс тяжку операцію на легенях (гнійний плеврит), що була ускладнена COVID-інфекцією, яку я підхопив у лікарні. Понад місяць я перебував у лікувальних закладах, після чого тривалий час не міг працювати. Саме тоді я, не маючи іншого виходу, взяв першу мікропозику прямо в реанімації, через дві години після операції.

Паралельно моя родина була змушена переїхати, оскільки орендовану квартиру продали. Грошових надходжень не було, а перші кошти я отримав лише через два місяці після виписки з лікарні. Знову довелося звертатися до МФО, щоб покривати базові потреби родини.

У 2022 році розпочалась повномасштабна війна, що змусило евакуювати мою родину за кордон. Я залишився в Україні, змінив роботу і продовжував сплачувати борги, хоча й передавав значну частину коштів родині за кордон, а також фінансово допомагав тяжкохворому дядькові.

Навесні 2024 року товариш позичив мені кошти, що дозволило мені повністю закрити мікропозики. Проте вже влітку він потрапив у складну життєву ситуацію: в нього народилася третя дитина, а потім він втратив роботу. Через це він звернувся з проханням повернути борг якомога швидше. Мені знову довелося звернутися до МФО, хоч я щиро прагнув уникнути цього.

У серпні 2024 року моя родина повернулася з-за кордону — діти потребували лікування зубів, а також значних витрат у зв’язку з підготовкою до школи (перший клас). Попри зростання доходів, витрати перевищували можливості. У кінці 2024 року я знову почав перекредитовуватись для сплати відсотків, але боргове навантаження зростало щомісяця.

У січні 2025 року я усвідомив, що не можу більше справлятися з фінансовим тягарем. Я не мав змоги своєчасно сплачувати навіть відсотки за кредитами. Звертався до кредиторів із проханням про зменшення відсоткових ставок чи реструктуризацію заборгованості, проте отримував відмови.

Після цього розпочався психологічний тиск — кредитори дзвонили моїм рідним, колегам, розповсюджували фотоколажі непристойного змісту, надсилали погрози у месенджерах, займалися SMS-фішингом.

На теперішній момент я працюю, маю постійне місце роботи, проте заробітна плата не покриває навіть базових потреб. Інших джерел доходу я не маю. Я перебуваю у стані постійного емоційного виснаження, не можу спокійно спати, постійно думаю, як знайти кошти для погашення боргів. За все своє життя я сумлінно ставився до своїх зобов’язань і сплачував усі кредити вчасно. Але наразі я перебуваю у критичному становищі і єдиним законним виходом із ситуації вважаю звернення до суду з метою врегулювання боргових зобов’язань відповідно до законодавства України.

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.