Історія 622

Моя кредитна історія – Зеленчук Олександри Сергіївни,  почалася ще за років студентства 18.07.2020. Я була дівчиною з простої сім’ї, яка жила від зарплати до зарплати. Вступила на бюджет, отримувала підвищену стипендію. Моєю ціллю у житті було не обтяжувати фінансово моїх батьків, адже їм і так було не легко. Свій перший кредит я взяла на мультиварку, щоб полегшити собі життя у гуртожитку, адже навчання забирало весь вільний час, а харчуватися в закладах було дорого. Я успішно виплатила його. Проте, з дорослішанням потреби мої зростали і стипендія не перекривала навіть потреб на щоденний друк практичних чи рефератів. За період мого навчання, мама не могла мені фінансово допомагати, змушена була працювати за мінімальну заробітну плату, адже доглядала свою маму, після спроби самогубства, у період депресії та початку деменції. Я просто не могла просити кошти на щоденні потреби (друк робіт, харчування, поїздки на практики, новий телефон, бо старий вже не підлягав ремонту тощо). Коли я знову вступила на магістратуру на бюджет, почався ковід, мама втратила роботу, сім’ю забезпечував лише батько. Я якраз пішла працювати в магазин касиром, щоб змогти закривати свої зростаючі потреби. При оформленні банківської карти для отримання заробітної плати, мені звичайно вручили і кредитну карту з кредитним лімітом. Ніхто мені ніколи не пояснював, що не варто нею користуватися, хіба у крайніх випадках. Почався ковід, заробітну плату зменшили в два рази, години роботи також, і я почала нею користуватися. 

З моменту взяття першого кредиту багато чого змінилось в моєму житті. Я одружилась, народила сина. Моя вагітність припала на перший рік війни, було тривожно,  невідомість що буде далі лякала. На фоні стресу почала хворіти. Через постійні переживання з’явилися компульсії – повторювані дії (перевіряла газ і двері по 15 разів), це дуже виснажувало, стан погіршувався. З дитиною завжди була сама, чоловік постійно працював, про відпочинок могла тільки мріяти. За перший рік народження дитини нам не вдалося зберегти свої невеликі заощадження, адже ціни постійно зростали, світла практично не було, потрібно було дбати про дитину у нових реаліях війни. За цей рік я вперше звернулася до психіатра, бо дуже боялася, що можу нашкодити собі, що маю генетичну схильність до депресії, як бабуся. Мені поставили діагноз тривожно-депресивний розлад середнього ступеню важкості та призначили лікування антидеприсантами. Було важко, адже перші ліки не підійшли, другі також, виникали супутні проблеми через побічні реакції препаратів, на зʼясування причини яких також йшло не мало коштів. Лише з третьої спроби вдалося підібрати препарат. Коли сину виповнився рік, ми були змушені почати шукати нову орендовану квартиру, адже ту в якій ми жили власник виставив на продаж. Препарат ніби допомагав, але не довго, дозу постійно підвищували, відповідно вартість на місяць зростала. Стан не був нормальним, але було краще ніж до прийому ліків, тому приймала. Насправді, я боялася закінчити як бабуся, адже вона ніколи не зважала на себе і свої симптоми, поки не стало запізно. Наступний кредит я взяла вже на другий рік війни, ми з дитиною поїхали до моїх батьків у гості, за кордон. Уся моя родина виїхала, окрім мене. Кошти які взяла з собою не вистачало, зізнатися чи попросити у батьків було соромно, й щоб оплатити білети назад на Україну я вже змушена була взяти кредит. В декреті гасити кредитну карту стало нелегко, адже я не працювала вже. Усі ці події, втрата останніх збережень, новий кредит, війна, виховання дитини, настільки погіршили мій стан. 

У цей період я натрапила на рекламу блогера в соціальній мережі, який рекламував казино. Я спробувала раз, другий, третій і потрапила в пастку, стала залежною. Мої батьки витягнули мене з багатьох кредитів, закрили багато позик (в березні 2024 року).Я почала витрачати кошти на психолога, психіатрів, ліки і вже не згадувала за азартні ігри, здавалося життя налагоджується. Хотіла повернути батькам кошти витрачені на мене і у лютому 2025 пішла на роботу, у нічну зміну, адже дитину не було кому забирати і вести в садок, вдень я повинна була бути вдома. Такий графік при моєму діагнозі, просто добив мене. І відбувся рецедив, я зірвалася. Після того як оговталась, наслідки вже були такі що не виправиш. Платежів по кредитах стало вже багато, просто прірва. Спочатку я звернулася до юристів, щоб досудово врегулювати позики, кожну зарплату витрачати на закриття певної позики чи кредиту. Але постійні дзвінки та погрози через просрочки, виснажили настільки, що працювати в ніч я не змогла, хоч і хотіла закрити все самостійно.Перший нервовий зрив стався після дзвінка колектора виховательці мого сина, другий після роздруківки мого фото та наклеювання його біля роботи,з вимогою повернути кошти. Стан здоровʼя став критичним, при найменшому нервовому напруженні почала відкриватися рвота. Звичайно,у такому стані я не змогла працювати і вимушена була покинути роботу. Приїхала моя мама, вона допомагала мені відновлюватись і допомагає постійно. Зараз я вже успішно лікую лудоманію, депресію, та намагаюсь зрозуміти свій остаточний діагноз – межовий розлад особистості. Я знайшла іншого психіатра, ми змінили ліки, ходжу до психолога, на індивідуальну і групову психотерапію. На теперешній час сім’ю утримує чоловік, допомагають батьки.  

Остаточно перестала сплачувати по кредитам в травні 2025 року після того як кілька нервових зривів призвели до того, що я вже не могла ходити на роботу. Неодноразово пояснювала кредиторам про складну фінансову ситуацію, але кредиторам було не цікаво слухати обставини фінансових проблем, жодних пропозицій не надавали. Хуліганські дії кредиторів досі ламають далі мою психіку і перевіряють на стійкість –  постійні дзвінки родичам і знайомим, терор виховательки в садку (тепер не можу повноцінно водити сина, тому що це вплинуло на стосунки між мною і вихователем), сімейних лікарів, розклеювання мого фото біля роботи, надсилання мого фото з паспортом в руках усім кому лиш можна, намагалися зламати наші з чоловіком телефони, навіть зробили фейкове оголошення, що мій чоловік згвалтував нашого сина, вказали адресу та номери телефонів. Опинившись у борговій ямі, я відчуваю себе знесиленою, постійна тривога та стрес впливають як на фізичне так і психічне здоров’я. Рятує лише психотерапія та ліки.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.