Історія 623

Моя кредитна історія, Колпакова Олександра Олександровича, розпочалася ще за сприятливих життєвих обставин. На той час я працював майстром лісу в лісовому господарстві, мав стабільну та хорошу роботу, а в 2015 році в нашій родині народився третій син. Старший син уже навчався у військовому ліцеї. Як і більшість громадян, я час від часу користувався кредитами — для придбання побутової техніки, на ремонт житла тощо. Всі зобов’язання виконував сумлінно, вчасно сплачував кредити.

Я проживав і досі проживаю в батьківській хаті разом із батьками. У 2016 році моєму батькові поставили діагноз — рак легень 3 стадії. Це стало переломним моментом. Ми зробили все можливе, щоб подовжити батькові життя. Завдяки знайомому лікарю з Києва дізналися про можливість включення до експериментальної програми з ізраїльськими препаратами. Частково лікування покривалось державою, але значну частину коштів довелося збирати самостійно.

Спочатку ми витратили всі наші заощадження, згодом почали позичати гроші у знайомих. У мене було троє дітей на утриманні, і водночас ми боролися за життя батька. У 2017 році старший син вступив до Державної прикордонної академії. Спершу лікування давало позитивну динаміку, але на початку 2019 року після перерви в хіміотерапії ситуація різко погіршилась. Знову були призначені курси лікування, що вимагали коштів, і водночас зростала потреба повертати попередні борги.

Перший банківський кредит я взяв у «Монобанку» для повернення боргів, згодом ще один — в «Ідея Банку». Незважаючи на складнощі, я продовжував працювати і вчасно сплачував зобов’язання. У вересні 2019 року мій батько, на жаль, помер. Після його смерті погіршився стан здоров’я матері: вона гіпертонік і почала часто хворіти, а я залишився єдиним, хто утримував родину. Щоб розрахуватися з тиском боргів, я взяв ще один кредит — цього разу в «ПУМБ».

Проблеми загострились у 2020 році з початком пандемії COVID-19. Підприємство, де я працював, хоч і було державним, проте не бюджетним — залежало від реалізації лісопродукції, яка різко впала. Зарплати зменшились, почались затримки. Щоб втриматись «на плаву», я почав брати нові кредити для погашення старих, сподіваючись на стабілізацію ситуації. Того ж року я вступив до Шацького лісового коледжу на заочну форму навчання.

У 2021 році почались скорочення, і мені запропонували іншу посаду, до якої добиратись фізично було складно. Через неможливість поєднувати роботу й обов’язки по догляду за родиною — я звільнився. Почав працювати в Києві вахтовим методом — таксував тиждень через тиждень.

Моя дружина працювала на АЗС із невеликою зарплатою, мама — на пенсії. З осені 2021 року я почав відставати з оплатою кредитів. Від безвиході почав брати мікрокредити (МФО) для погашення банківських позик, що тільки погіршило становище. Я потрапив у справжній борговий капкан. Виплат майже не встигав здійснювати.

У 2022 році я планував працевлаштування в Німеччині, вже пройшов співбесіду. Проте після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року я добровільно пішов на фронт. 1 березня 2022 року був зарахований до лав ЗСУ на посаду гранатометника. Брав участь у боях у Донецькій та Запорізькій областях. Служив у піхоті. Багато витрат ішло на особисту амуніцію, спорядження, тепловізор, оптику, утримання автомобіля, який був куплений за власні кошти й оформлений на дружину. У 2023 році авто було знищене під час обстрілу.

Під час служби у мене почались проблеми зі здоров’ям — зокрема хребта. Мама часто хворіла, лягала до лікарні. Син теж служив — дружина дуже нервувала. Станом на червень 2023 року, через ускладнення зі здоров’ям, я звільнився зі служби за сімейними обставинами — мама має ІІ групу інвалідності.

Повернувшись додому, я намагався відновитися та знайти роботу. Влаштував домашнє господарство — утримували корову, свиней, кролів. Садили картоплю, вирощували гарбузи на насіння. Проте доходу для покриття боргів не вистачало.

У 2024 році я спробував влаштуватися на роботу в Києві, водієм-охоронцем. Пропрацював два з половиною місяці — не витримав через фізичне навантаження. Середній син закінчив 9 класів і вступив до військового ліцею в Хмельницькому. Почали телефонувати колектори — не лише мені, а й родичам. Через страх втратити роботу, не влаштовувався офіційно. Працював тимчасово, без оформлення.

Тиск колекторів посилювався. Одного разу, коли мене не було вдома, колектори з «Фінтеч Лаб» зателефонували моїй матері — вона настільки злякалась, що побігла по сусідах позичати кошти, аби їм щось перерахувати. Це стало останньою краплею.

На сьогодні я не маю ніякого цінного майна. Автомобіль, який після ДТП не підлягав ремонту, був проданий у 2021 році як металобрухт за 40 000 грн. Жодного бізнесу я ніколи не мав, ФОП не реєстрував. Усі борги — наслідок реальних обставин боротьби за життя рідних, служби в армії, втрати доходу і спроб чесно виконувати зобов’язання навіть у найскладніших обставинах.

Зараз я вже банкрут та звільнився від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.