Історія 611

Моя кредитна історія – Переверзіної Валентини Єгорівни,  почалася з 2016 року.
У січні 2 числа, моя єдина донька (6 років) потрапляє до лікарні м. Києва «Охматдит». Після місяця нагляду лікарів, КТ виявило аутоімунне захворювання легень. З тих пір, гроші були потрібні постійно, бо кожні 2–3 місяці вона проходила обстеження, здавала різні аналізи. Я тоді працювала в магазині “Одяг від 35 грн”. Спочатку — 4 дні через 2 вдома, потім — тиждень через тиждень. Зарплату платили лише у відсотках від продажу, а саме — 3% на чотирьох працівників. Це були дуже мізерні гроші (приблизно 2000 грн., на місяць, точної суми сказати не можу — усе залежало від продажів, стабільної зарплати не було).

Перший кредит я взяла у банку ПУМБ у 2017 році — на поїздку доньки до лікарні, бо запаси закінчились, а з/п була нестабільною: 300 грн., за тиждень або 1000 грн., але й цих грошей не вистачало (на той час донька ще не навчалась у школі, відвідувала дитячий садочок). У чоловіка на той час, також був невеликий дохід — він теж працював у магазині продавцем.  Грошей вистачало тільки на комунальні послуги, їжу та засоби гігієни, але як важко не було, по кредитам завжди сплачували все вчасно.

З моменту взяття першого кредиту, багато чого змінилось в моєму житті і не в найкращу сторону. 21 березня 2018 року мій чоловік влаштовується на нову роботу — молодшим медичним братом у психіатричну лікарню. Якісь період ми впорувалися з кредитною ситуацією в сім’ї, але 24 вересня 2021 року, звільнилася бо змінилось керівництво і вони працевлаштовували  тільки “своїх” працівників. Два тижні я була без роботи, що погіршило фінансовийстанв сім’ї. У жовтні 2021 року, 20 числа, я влаштовуюсь у дитячий продюсерський центр — офіс був у Києві, адміністратором онлайн ( працювала по телефону з нашого міста). Працювала неофіційно, зарплата — 3000 грн., на місяць. Тому кредити вже були на постійній основі — МоноБанк (кредитка), ПУМБ, Суперіум, Слон Кредит (на щоденні потреби — їжу, ліки, одяг, комунальні платежі).

24 лютого 2022 року, наш центр закрили через повномасштабне вторгнення — наше місто за 7 км від кордону, нас постійно обстрілювали «Градами», КАБами. Центр був близько до виїзду з міста. Я залишилась без роботи. Грошей не було, працював тільки чоловік. Потрібно було платити за комунальні, купувати дитині ліки, їжу. На той момент у мене було 4 кредити, але 4 місяці їх можна було не платити. 20 липня 2023 року, я влаштовуюсь у магазин одягу Fashion Street. Зарплата — 200 грн., за вихід + % від продажів. Працювала там майже рік неофіційно, а потім, 3.10.23, мене оформила власниця. Але всі зароблені гроші йшли на сплату відсотків за кредитами, комунальні, ліки доньці. Я сама часто хворіла — у магазині не було опалення. Зарплати не вистачало. Донька має основне захворювання, але також часто хворіла на віруси. Потрібно було постійно купувати ліки: від горла, противірусні, гормони, які вона вдихає від кашлю. У серпні 2024 року, я знову залишаюсь без роботи — місто під постійними обстрілами ФПВ-дронами та КАБами. Але ми залишаємося в місті, і за кілька днів я знаходжу роботу в магазині «Продуктова Хатка» — касиром торговельного залу. Працюю там досі. Офіційно. Маю мінімальну зарплату. Ми з донькою перебуваємо на утриманні чоловіка. 

На теперішній час донька перейшла до 9 класу, загальноосвітньої школи, але за станом здоров’я донька не має групи, але вважається дитиною з інвалідністю й отримує невеличку допомогу від держави. Навчається вдома на індивідуальній формі. До війни до нас приходили вчителі, зараз — усе дистанційно ( школу не відвідує ). Розраховувати нам немає на кого, завжди звикли з чоловіком розраховувати лише на свої фінансові статки. Ми мешкаємо у домі моїх батьків. Мама давно ніде не працює, живуть з городини. Батько працював офіційно охоронцем на базарі, зарплата мінімальна.

Остаточно перестала сплачувати по кредитам з травня 2025 року. Неодноразово просила, щоб не дзвонили рідним і друзям, пояснювала, що все заплачу ,що шукаю гроші будь-де — на картку, готівкою. Не всі, але більшість повернула. Вносила відсотки. Але жодних пропозицій від кредиторів не отримала та й взагалі, слухати обставини мого життя вони не бажали тим більш йти на зустріч, домовленостей жодних не було. Почалися дзвінки рідним, і вони все дізнались. Почалось найгірше. Рідні та знайомі позичили грошей — вони пішли на погашення %. Я працюю й поступово все повертаю досі. Але я була під постійним тиском, мені весь час дзвонили, я не хотіла ні з ким з рідних  та близьких розмовляти, бо було дуже соромно і я не знала, як вибратися з боргової ями. Мені дуже соромно перед батьками та рідними. Постійно перебуваю в пригніченому та тривожному стані, майже не сплю ночами, постійно думками де взяти гроші, щоб позакривати кредити.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.