Історія 689

Моя кредитна історія – Колеснікової Анастасії Вікторівни,  почалася дуже давно. Ще з раннього дитинства росла в сім’ї, де постійно бачила, як батько ображає та знущається над мамою. Поки я була ще маленькою, то ховалася під ліжком та в шафу, бо не знала як сховатися від криків та постійних сварок, з часом, як підросла, не стало легше, але хоча б змогла заступатися за маму, суттєво це не дуже щось змінювало, але хоча б могла для мами стати підтримкою і простягати руки він вже при мені не міг. Час спливав, після школи в 2017 році пішла навчатися в швейне училище, під час навчання я вже працювала на фабриці, бо грошей мені вже ніхто не давав, закінчила навчання, тоді мені Приватбанк відкрив кредитний ліміт на 3000 грн., потім поміняла багато місць роботи, бо люди дуже стереотипно і упереджено ставилися до мене. Були вічні конфлікти з колективом через мою зовнішність, але завжди працювала бо без грошей мене вдома ніхто не хотів бачити.

Через повномасштабне вторгнення в Україну, яке також додало тривогу та я забула про спокій назавжди, бо проблеми в сім’ї не змінилися та й проблеми на роботі (зарплата не стабільна і не завжди вчасно платили), все це розхитали мою психіку і породили тривожний розлад, потім біполярку, потім заглибили депресію. При тривожному розладі я боялася їздити в громадському транспорті, боялася людей, собак бігаючих навколо роботи (декілька разів зграя собак нападала на людей в моєї присутні та на мене і ми ледве їх заспокоювали). Почала там працювати восени 2022 року. Спочатку все було відносно нормально, але начальник почав грати на нервах, як на гітарі: “Якщо не будуть виконані строки замовлення не буде зарплати і я закрию фірму”. І як я можу відповідати за те, що мої колеги не справляються з роботою? Працювала понаднормово і іноді навіть по ночах, нажаль, моя робота знаходилась на окраїнах міста, де зранку та ввечері нікого нема, ніхто там не ходить, та ще й темнота зимою. Там бігала зграя бездомних собак, яка кидалася на мене, бо чуяла страх і подавлений стан. Ці пси стали тригером і почали загострення тривожного розладу, у мене починалися панічні атаки тільки від думки, що мені доведеться з ними зустрічатися. А ще більше я боялася втратити роботу, бо зимою ніде не беруть, а сидіти вдома і терпіти моральне насилля збоку батька, по поводу відсутності грошей, краще застрелитися. Довелося їздити на таксі, бо  був нераціональний страх, де звичайне мислення  просто відсутнє, навколо лише страхи, небезпека і страшний відчай. Також апетит був дуже сильним через тривогу і я витрачала дуже багато грошей на їжу. Саме в цей час Монобанк підвисив мені кредитний ліміт. Це було восени 2023 року. 

Перший кредит в мікрофінансових організаціях я взяла коли банки вже не давали, мене заманило те що перший місяць був без відсотків. Мені було дуже тяжко, бо підтримати ні морально, ні матеріально було нікому, бо ніхто мені не вірив, казали що то все мої вигадки і інфантилізм. Найобідніше було то що в момент тяжкого морального стану мене підтримували люди з Тіктоку а не найближчі родичі. Я витрачала гроші на віртуальні подарунки, можна сказати я так купляла до себе увагу. Щоб хоч хтось підтримав. 

 З моменту взяття першого кредиту, ставало тільки все гірше в моєму житті. В сім’ї, давно вже дійшло до того, що з мамою живемо в одній кімнаті, а батько в іншій, що разу як я уходжу на роботу, а вона залишається після суток вдома з батьком на одинці, я дуже стресую та хвилююся, бо знаю що буде над нею знущатися, своїм постійно придирливим та образливим стилем спілкування. Моя мама працює медсестрою в Онколікарні, там має справу з радіоактивними препаратами. Працює подобово за графіком, примірно день на тиждень, після цього вона приходить додому дуже виснажена та втомлена, а він не дає їй відпочивати. Скільки разів, я її просила піти від нього,  але в них аб’юзивні відносини, вона боїться його та й піти нам не має куди, батьків мами давно не стало, а родичі живуть в іншій країні і їм якось все рівно на наші проблеми. Від постійного стресу і похмурого настрою прийшов біполярний розлад. Це вже 24 рік. В маніакальній фазі цього розладу я робила імпульсивні неадекватні дії, у мене була підвищена самовпевненість, в цей період я брала кредити на свої особисті витрати і була впевнена, що зможу їх погасити, навіть не рахуючи скільки відсотків нарахується. Але спочатку десь рік я робила пролонгації і перекредитування, щоб якось з цього виходити. Потім власник фірми став затримувати зарплату і недоплачувати і тоді вся та система для мене збилася, полізли відсотки і штрафи. Від цього всього почалася депресивна фаза, коли нічого не хочеться робити, бо ні на що немає сил, працювати стало зовсім складно, але піти на іншу роботу чи піти до лікаря я боялася, бо якщо я не знайду роботу швидко, то я зовсім не зможу платити по кредитах, грошей тоді вже не вистачало навіть на базові потреби і я знов зірвалася  набрала ще, теж без раціонального розрахунку. Потім пішли прострочки. Зараз тривожності майже нема, є тільки здорова адекватна тривога з приводу  суду. Мізки встали на місце, бо я почала приймати антидепресанти, які призначає психотерапевт в психдиспансері. Працюю неофіційно на іншій фірмі, де нема того жаху, який був раніше. Тихе спокійне розташування, нема рядом ніякої критичної інфраструктури і нічого не бахає в кілометрі від мене. Зарплату платять вчасно, але зараз борг виріс вже до 800к і виплатити це я фізично не можу, навіть якщо розбити на частини.  

Остаточно перестала сплачувати десь в квітні 2025 року, бо не було роботи. Я не могла домовитись з кредиторами, бо від розмов з ними у мене починались панічні атаки і підвищувалася тривожність. Колектори хамили і вчиняли тиск, а після тих адвокатів почали реструктуризації пропонувати, але воно не вигідне і до того ж мені вже навіть це нічим було платити. Від дзвінків рятував антиспам, а ось листи на пошту провокували ще більші сварки в сім’ї.  Тиск від батька на мене став завеликій, у мене без того був дуже пригнічений стан, більш за все переймаюся за маму, тому що вона навіть не знала, що я залізла в борги, а коли дізналася, то їй стало ще гірше і не зрозуміло від того, чому я їй нічого не розповіла.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.