Історія 633

Моя кредитна історія – Крушельницького Олега Романовича,  почалася із розстрочок. Ідея того, що я не маю зараз грошей, але можу купити собі надзвичайно потрібну і вартісну річ, надзвичайно захопила мене. Спочатку це були навушники, потім черевики і т. д. Речі, які я брав у розстрочку, ставали дедалі дорожчими, але, навіть будучи простим репетитором, я міг їх оплачувати. Потім, сидячи в кафе з друзями, щоб розрахуватися, я підтвердив кредитний ліміт у Монобанку. Звідси все і почалося. “Жити по-американськи” — так я це називав. Купляю зараз, віддаю потім. Проте, коли я вступив до магістратури, навчання стало набагато дорожчим, як і життя загалом. Потреби зростали, а дохід — ні. З однієї відкритої карти їх стало дві, потім три, і так до п’яти, кожну з яких треба було поповнювати. Для цього я мусив брати нові кредити. Потім мене звільнили з роботи. Стажування змінювало стажування, а дохід не збільшувався — лише витрати. Ідея брати кредит, щоб закрити старий, виявилася дуже поганою. Найважчий кредит був у ПриватБанку. Щоб закрити хоча б місячну оплату, я мусив узяти перший серйозний кредит. Далі все пішло, як лавина. Навіть добігло до найважчого і найнерозумнішого рішення у житті, спочатку взяти Біткапітал, потім і Кріпсі…

Зрештою, у січні 2025 року я вирішив не платити. Мені виповнилося 25, і я вирішив, що досить, пора міняти своє життя. Але, вже у паніці й боргах, я не міг навіть встати з ліжка через депресію і бажання, щоб цей кошмар закінчився. Уже тоді я мав постійну роботу, але заробітної плати не вистачало на оплату — лише на життя. 

Також одного разу я вирішив зайнятися дропшипінгом — перепродажем товарів між постачальником і отримувачем. Проте це виявилося шахрайством, а сайт, на якому я працював, був фіктивним. Мої гроші зникли, як і люди, що обіцяли мені дохід. Тоді я знову взяв кредит, щоб оплатити інші платежі. Кредитори — усі важкі люди. Проте найгірше те, що вони намагаються додзвонитися не лише батькам, а й усім можливим родичам, навіть старим друзям, яких я вже й не пам’ятав. Тиск зараз на мені такий, що дуже дурні думки постійно лізуть у голову. Не тільки кредитори, а й ті, кому вони телефонують, нависають наді мною, наче чорні хмари. Лише коли я сплю — і в той час, коли не можна здійснювати дзвінки, — я можу відчувати себе живим. Це відображається на моїй роботі. Хоч я і працюю з дому у сфері ІТ, усе одно гнітючі повідомлення і неможливість виправити ситуацію роблять життя нестерпним і стресовим навіть для ФОПа третьої групи.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнав себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнився від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.