Історія 645

Моя кредитна історія – Заворіна Володимира Сергійовича,  почалася з 2020 року.
Я звичайна людина, яка завжди працювала і працюю, заробляючи гроші власними силами. Ніколи не боявся роботи, завжди намагався бути відповідальним та чесним. Проте у моєму житті трапилася ситуація, яка змінила все — і саме вона привела мене у боргову яму, з якої зараз дуже важко вибратись. Кілька років тому я познайомився з дівчиною, яка мені дуже сподобалася. Я закохався в неї по-справжньому, щиро, до нестями. Я сам не багатий, але хотів, щоб їй було добре зі мною, щоб вона не почувалася обділеною. Спочатку все було досить просто: ми гуляли, ходили в кіно, кав’ярні, проводили час разом. Але згодом вона почала просити подарунки. І я, закоханий чоловік, хотів зробити їй приємне. Почав купувати прикраси, техніку, телефони, які ми міняли майже щороку, бо в неї постійно траплялися якісь неприємності: то телефон розбився, то втопився і звичайно ремонту вже не підлягав. Витрачав практично всю свою зарплату на неї, бо вона казала: “Ти ж мій чоловік, ти маєш мене забезпечувати”. Я чудово розумів, що грошей не вистачає, але відмовити не міг. І саме тоді почав брати кредити. Спочатку оформив кредитний ліміт на картці в Ощадбанку. Здавалося, нічого страшного, трохи позичив — і з часом віддам. Але далі все почало накручуватись: другий кредит, кредитні картки, потім мікропозики. Найважчими виявилися кредити у мікрофінансових установах: «Каса», «Бізнеспозика». Вони були для мене справжнім тягарем, тому що відсотки там дуже великі, і навіть якщо вчасно вносити гроші, борг не зменшується, а росте. Це виснажувало морально й фінансово. Постійно жив у стресі, бо розумів, що попадаю у пастку. Найбільше добило те, що я змушений був брати нові кредити, щоб закрити попередні. 

Я працював, заробляв у середньому 15–20 тисяч гривень на місяць. Начебто непогано, але цих грошей вистачало лише на оплату кредитів і комунальних послуг. На себе практично нічого не залишалося. Жив я досить скромно, бо все витрачав на кохану. Але крім неї, у мене була ще сім’я: бабуся хворіла на онкологію і частину коштів я витрачав на її лікування. Це було довготривале і виснажливе лікування, яке, на жаль, не привело до одужання. У цей період у мене також померла мама, що стало ще одним сильним ударом по мені морально й матеріально. Я дуже нервував, через що й сам часто хворів, втрачав працездатність на певний час. Побутові витрати також не давали спокою постійно щось виходило з ладу і треба було замінювати (електролампочки, двірний замок з ручкою, смєсітель тощо). Проживаю я зараз разом із братом. Останньою краплею стала історія з тією самою дівчиною. Вона одного разу сказала, що хоче поїхати за кордон «перезавантажитись». Я відмовляв її як міг, бо це було надто дорого, але вона наполягала, почалися сварки. Я боявся її втратити і все ж погодився дати їй гроші на подорож. Для цього я взяв ще один кредит, бо своїх коштів уже зовсім не було. В результаті вона поїхала за кордон і вже звідти написала, що зустріла іншого чоловіка й залишається там із ним. Просто написала: “Вибач, але ми не можемо бути разом”. І після цього перестала виходити на зв’язок. Звичайно, грошей вона мені не повернула. Я залишився сам — з боргами, з купою проблем і з порожнім гаманцем.

Вже 6 червня 2025 року, я остаточно перестав сплачувати кредити. Причина проста: коштів уже не вистачає навіть на нормальне життя. Зарплата до 20 тисяч гривень не покриває навіть відсотків. До того ж у мене були додаткові витрати на лікування, смерть мами сильно вдарила по фінансах, іноді через хвороби не міг працювати повноцінно. Все це разом поставило мене у глухий кут. Неодноразово пояснював кредиторам, важкість свого будення та обставини які призвели до складної фінансової ситуації, але їм було байдуже, слухати нічого не хотіли та жодних пропозицій не надавали. Але я постійно намагався домовлятися з кредиторами: просив відстрочку, зменшення платежів, реструктуризацію, але порозуміння з їхнього боку не було. Зараз я відчуваю себе спустошеним. Це важко описати словами — ніби життя зупинилося. Постійні борги, дзвінки колекторів, відчуття безвиході. Я розумію, що винен сам, що зробив велику помилку, піддавшись емоціям і бажанню догодити іншій людині. Але я ніколи не обманював, не витрачав гроші на розкіш для себе. Все, що заробляв, ішло на неї, на сім’ю, а тепер я залишився із величезними боргами і сам-на-сам зі своїми проблемами.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнав себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнився від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.