Історія 652

Моя кредитна історія – Квєткіна Данііла Андрійовича, почалася влітку 2024
року, коли не вистачало приблизно 2000 грн. до зарплати на сплату комунальних
послуг, бо зарплату дещо затримали. Але кредит сплачував справно та вчасно,
жодних проблем, на мою думку тоді, не передбачалося. Першим кредитом був
кредитний ліміт у «ПриватБанку» в розмірі 15 000 грн, відкритий у червні 2024 року,
перед тим, як я почав орендувати житло.
Орендувати житло я почав в червні 2024 року, оскільки до того я жив в гуртожитку.
Після того, як я почав жити у орендованій квартирі в Солом’янському районі Києва
(оренда становила 9 000 грн., на місяць), у червні 2024 року, я звернувся по перший
мікрозайм у компанії «ШвидкоГроші». Перший займ я погасив, але вже через місяць
знову не вистачало коштів до зарплати на вчасну сплату оренди та комунальних
послуг і кредити поступово накопичувалися. Взимку моя зарплата фактично йшла
лише на сплату відсотків (зарплата на той час була близько 20 тисяч грн., я
працював, як і зараз, на залізниці). Двічі оплатити кредити мені допомагали родичі,
перша сума була 40 тисяч грн., друга вже 60 тисяч грн., але цієї допомоги не
вистачало, тим більше, що їм також треба було віддавати потроху борг і доводилося
знову позичати в мікрофінансових організаціях. Мої витрати складалися з оренди
житла, комунальних платежів, харчування та базових потреб, включно з купівлею
одягу. Знімаю звичайну однокімнатну квартиру з кухнею та суміщеним санвузлом, у
кімнаті є ліжко та диван. Живу один, не одружений, дітей немає. Додатково
потребують моєї допомоги та уваги мої бабуся й дідусь, які на пенсії, батько ще працює, а мама, на жаль, померла ще в лютому 2011 року. У дідуся була операція на
очі (видалення катаракти), у тітки — операція на коліно. Оскільки фінансово я
допомогти не міг, старався хоч бути корисний їм і допомагати з побутом. Прописаний
у Деснянському районі Києва, фактично мешкаю у Солом’янському районі. Коли
переїжджав, перевіз лише особисті речі (одяг, ноутбук, посуд) Необхідність
переїжджати в квартиру була через дуже поганий санітарно-технічний стан. Через
грибок я постійно хворів і зрозумів, що якщо не переїду – мій стан буде лише
погіршуватися. З побутових речей придбав тільки обігрівач і фен, які я купив за
кредитні кошти, обігрівач в жовтні за 500грн, а фен в травні за 1600грн. Працюю на
залізниці помічником машиніста електровоза, живу переважно на свої кошти, бо з
рідних допомогти мені вже ніхто не може.
Остаточно я перестав виплачувати кредити у червні 2025 року, бо зарплати вже
взагалі ні на що не вистачало. Кредитори почали активно пропонувати «пом’якшення
умов» коли вони вже були не доречні взагалі та й і пропозиції були взагалі не
зрозумілі, тому що ще більше затягувати в боргову яму, а не навпаки допомогли б
вирішити моє скрутне фінансове питання. Постійні дзвінки та повідомлення
приходили не лише мені та моїм родичам. Телефонували буднями з 9:00 до 19:00
кожні 5–10 хвилин, інколи навіть до 20:00. У вихідні трохи менше — кілька дзвінків на
день. Кредитори погрожували знайти мене, розклеїти фото на стовпах, родичам
погрожували кримінальною відповідальністю та також розсилали мої фото. Відчуваю
себе жахливо. Живу в постійній тривозі та страху, що одного дня колектори справді
можуть приїхати під мій під’їзд і вивезти за місто.
Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність
з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все
сильніше та сильніше загнав себе у безвихідь.

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.